Рівно 75 років тому, 21 жовтня 1933 року 19-річний Микола Лемик, член ОУН...
Рівно 75 років тому, 21 жовтня 1933 року 19-річний Микола Лемик, член ОУН, прямо в приміщенні посольства СРСР у Львові єдиним пострілом у голову ліквідував високопоставленого совєцького дипломата і емісара спецслужб Алєксєя Майлова на знак протесту проти влаштованого більшовиками Голодомору.
Сучасна влада республіки і словом не обмовляється про вчинок Лемика. І в цьому нема нічого дивного, бо героїзм і сучасна толерантна республіка - речі несумісні.
Більше того, можемо тільки собі уявити, який вереск підняли би виважені та помірковані "патріоти", якби Микола Лемик був нашим сучасником. "Провокатор, від якого треба рішуче відмежуватися", "агент Кремля, який створює картинку для російських ЗМІ", "відморозок, який прагне дискредитувати імідж українського націоналізму в очах світу" - всі ці убогі "звинувачення" від жалюгідних нікчем були би адресовані Миколі Лемику, можемо в цьому навіть не сумніватися.
Натомість виважені "патріоти" закликали б на знак протесту проти Голодмору звертатися в який-небудь європейський суд з прав людини. Або, якщо говорити словами того часу, в яку-небудь Лігу Націй.
Але 21 жовтня 1933 року Микола Лемик плював на суди з прав людини та Лігу Націй. Він сам - найвищий Закон, суд і трибунал в одній особі. Бо за його плечами - дух предків і сучасні вожді Нації, пліч-о-пліч з ним - побратими по боротьбі, а одною ногою він вже в пантеоні безсмертних героїв Нації. Він - Надлюдина, і він буде вершити акт помсти від імені мільйонів воль, з'єднаних в єдину містичну цілісність, що зветься Нацією.
Микола Лемик показав нам, що таке Соборність одним влучним пострілом. Він, носій характерного західноукраїнського прізвища, помстився за мільйони тих українців, прізвище яких закінчувалося на "-енко". Ось що таке єдність Нації і саме так вона гартується.
Постріл Миколи Лемика під час Голодомору - це маніфест того, що Нація живе всупереч усьому. Це самовпевнений і життєствердний виклик всепоглинаючому Злу. Це демонстрація того, що українці ніколи не плачуть. Вони завжди впевнені в собі та посміхаються. І влучно стріляють.
Коли морок огортає все навкруги і сили Зла, здається не залишають жодного шансу, до нас докочується луна пострілу Миколи Лемика. І тоді ми гордо посміхаємося в темряву і твердо віримо, що світанок таки настане.
Андрій Іллєнко заступник голови Київської МО ВО "Свобода"
Категорія: Інші статті | Додав: Андрій (22.11.2008)
| Автор: Андрій Іллєнко
