Вівторок, 17.10.2017, 09:35
Сайт осередку Молодої Просвіти НУХТ
| RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Статті членів осередку [4]
Інші статті [6]
Поезія [35]
Наше опитування
Чим, на вашу думку, займається "Молода Просвіта"?
Всього відповідей: 75
Головна » Статті » Статті членів осередку

Гроза. Музика дощу
Голубе небо ... Ні хмаринки ... жодного подиху вітру ... Все завмерло в очікуванні чогось, повітря важке, дихається з великим зусиллям. І ось небо темнішає за якусь мить небо вкривається хмарами різних відтінків сірого кольору, лише десь-не-десь пробиваються сніжно-білі, сяючі клаптики хмаринок, які змушені підкоритися всесильному вітру. Стає темніше, усе живе ховається, все вічуває що зараз, скоро, станеться те, чого всі чекали так багато днів... Так, всі цього очікували, але дивно, коли воно прийшло, всі тікають від нього, ховаються і бояться....

Перші краплі дощу важко впали на зелене, зневоднене листя, вони падали на пилюку, що ось уже два тижні панувала на наших дорогах. Цей пил збирається у кульки, ніби знаючи, що на нього чекає ніщо, коли прийде справжня сила дощу, він зникне, і ніхто його не згадає. Так закриваються, згортаються деякі люди і розчиняються у натовпі, і цілком природньо, що про них забувають.

Музика дощу голоснішає, вже чітко чути ритм, не мелодійний і не швидкий. Це ритм самого життя... Подекуди пробивається грізний гуркіт небесних барабанів, що показує, що у житті також є свої "барабани", що сколихують звуком наше життя, щоб ми не заснули, не застрягли у цій буденності...

Дощ, ця живодайна сила, сильнішає, поряд із небесними барабанами, пронизує небо стрічка блискавки, яка з кожним помахом міняє свій колір від блакитного до жовтувато-червоного і яка защораз має іншу форму і дуже часто своїми спалахами лякає нас, людей, це як спалах кохання, він нас зачаровує, нас тягне до нього, але водночас ми боїмося його сили, яка може спопелити нас, але й може зародити вогонь нових стосунків, чого ми знову ж таки боїмося, нам страшно щось міняти, і ми завжди забуваємо істину - "кожна зміна - на краще".

Краплі дощу водоспадом падають вниз, вони утворюють стіну, чисту і прозору, крізь неї бачиш все, але у дещо іншому ракурсі: якщо придивитись то побачиш те, чого ніколи не помічав. на що не звертав уваги. І знову ж таки гроза, природа, показує нам, що у нашому житті також потрібно на кожну складну ситуацію дивитись з різних сторін, і тоді ми знайдемо спосіб вирішити проблему, яка давно не залишає нас у спокої.

Вітер, цей могутній посланець природи приносить свіже, лісове повітря, яке перенасичене цілющим озоном і життєдайним киснем. Вдихаючи його, ти відчуваєш, як по твоїх жилах розливається життя, радість і у тебе виникає передчуття, що якщо вдихнеш більше, то полетиш у це сіре небо,доторкнешся до хмар, об"єднатися з природою. При кожному подуві вітру рухаються гілочки й листочки, струшуючи з себе ідеальні краплини дощу, що приносять життя, відновлюють його і повертають віру у нього(в життя)...

Так, гроза розбушувалась. Краплини все несамовитіше кидаються з небес на нашу грішну землю, щоб тут розбитися, знайти свою смерть, яка для них не є кінцем, а є новим початком, зародженням їхнього нового життя. Тому вони не бояться смерті, а сміливо летять на землю у передчутті чогось прекрасного... І знову ж таки, нам потрібно вчитися у природи:не боятися смерті, а знати, що це всього-навсього початок... Грім своїм звуком заповнює цілий простір, показучи усю свою міць; блискавиці защораз освітлюють небо, акомпонуючи цій чудесній музиці грози... Люди знають, що дощ це лише вода, але чомусь вони бояться його, тікають, стараються якнайскоріше сховатись у своїх мертвих будинках, сховатися під шматками матерії із залізним пруттям, що називаються парасольками... ЧОМУ? Адже це природа, жива природа. Ох, я й забула, що ми, люди, давно відцурались її, ми встановлюємо свої правила гри, за що нас вона і карає; ми звідкись узяли що ми всесильні, ми воюємо з Природою, а вона тільки захищається, і давайте признаємось, що нічого доброго з тієї боротьби обидві сторони не отримали і не отримають...
Чому замість того, щоб ховатися у сірі однакові будівлі, не вибігти на двір під дощ, під грозу, відчути як вітер піднімає твоє волосся, як дощ змиває з тебе бруд і вагу людських заплутаних відносин, як річка, що утворилась на дорозі лоскоче твої босі ноги; підставити обличчя небу, помилуватися його силою і могутністю; відчути кожну краплинку кожною клітинкою організму, вдихнути озоново-кисневе, свіже, чисте повітря; послухати музику грози, танцювати разом з дощем, відчути його ритм, бігати по воді, відчути себе маленькою людиною у цьому Всесвіті , бути дитиною тут, у цей момент, у цей час, радіти з того що ти є частинкою могутньої Природи, яка грає тобі цю прекрасну музику, яка є музикою життя...
 

Живи, і слухай, і живи, адже природа не ворог, а твій друг, і вона простягає свою руку дружби простягни її і ти; тоді відчуєш, як наповнюєшся життям і щастям, любов"ю до усього живого, відчуєш себе легким і невагомим, і полетиш у хмари танцюючи під музику грози, під музику життя.... 

P.S. 
і ось ти, стоїш під дощем, розтавивши руки, як крила, заплющивши очі і піднявши обличчя до неба... Ти не бачиш нічого, тільки чуєш, відчуваєш, нюхаєш. Ти чуєш як шумить дощ по листю, як віє вітер, як розкочуються звуки грому; ти вдихаєш на повні легені дощове, свіже повітря... Кожною клітинкою шкіри ти відчуваєш краплини і знаєш, що вони абсолюно різні: малі, великі, повноводні і ні, гострі або ж мякі, вони як ми - кожна крапля неповторна, і по-своєму особлива. Краплі падають на тебе, і кожна відчувається у тобі, по тобі вже стікають струмочки води все вниз і вниз до рідної землі, щокроку вливаючи в себе все нові капельки. Дощ не гарячий і не холодний, приємний на дотик, мякий і ніжний, життєдайна волога огртає тебе плівкою, що наче друга шкіра. Ніби не холодно, але по шкірі дріботять мурашки", це. мабуть, від того що ти з"єднався із природою. Людино, ти відчула яка природа, спробувала зрозуміти її, знову уввійти до неї після довгої розлуки та відмежувань. І ти відчуваєш, що хочеш сміятися, стрибати, бігати, наче мала дитина, під дощем; ловити каплі руками, губами, крутитися доки зможеш - просто радіти життю, такому, як воно є, і знати, що все ще попереду, і що життя прекрасне, якими б не були різні життєві ситуації.

Категорія: Статті членів осередку | Додав: Наталі (17.11.2008)
Переглядів: 1469 | Комментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 1
20.04.2009 Спам
1. Eandu
*ушел удалять аккаунт*

Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Sirko© 2017