Любителям подорожей НУХТу ця осінь подарувала можливість змінити «золоті декорації» Києва. Вперше, коли колектив студради ТБХ ,разом із усіма бажаючими студентами свого факультету, вирішив поїхати у Кам’янець – Подільський. Вдруге, з нагоди Дня харчовика. Тоді студрада ТБХ подорожувала разом із викладацьким складом НУХТу до Умані та Чернігова. Таким чином, за два місяці ми відвідали три міста. Кожне по – своєму приворожливе та відмінне. Кожне хотілося б побачити ще раз. Хоча б одним оком. Отже, щоб довго не розповідати монотонних доповідей з історії відвіданих нами міст (їх вам розкажуть екскурсоводи), зазначу лише те, що сподобалось та запам’яталось найбільше. Перше, на що слід звернути увагу, коли подорожуєш – це компанія. Головне, щоб вона була велика і весела. Як наша. Кам’янецькі поїзди запам’ятали студентів ТБХ, як порядних, проте невгамовних, туристів, що займають місця в усіх купе. Тому ми виїхали з Києва складом «ТБХ – Кам’янець – Подільський» . А з водіями, що везли нас до Умані та Чернігова, факультет залишився друзями: вони ще ніколи не возили такий веселий харчовий «вантаж», як ми. По – друге, дуже приємно відчувати себе туристами(не тими, що подорожують кожного тижня додому , щоб привезти в гуртожиток попоїсти. А справжніми, - з фотокамерами та рюкзаками за спиною). Відкривати для себе нові простори нашої країни, знаходити неповторність України в кожному її куточку. Забути про буденні проблеми і просто насолоджуватись тим, що називається «життя». По – третє, окрім поглиблення знань історії міст, що ми в них перебували, позитивних емоцій та незабутніх вражень, на згадку ми привезли купу сувенірів та фотографій. Використовували кадри де могли. Щоправда в Чернігові нас застала справжня глибока осінь. Тому пальчики мерзли і не дуже хотіли діставати лишній раз фотокамери. По – четверте, зроблю деякі висновки. Софійський парк в Умані – неперевершена перлина садово – паркового мистецтва України, що без жодного сумніву може посісти перше місце у списку Семи чудес України. За атмосферою Софія нагадує Стародавню Грецію. Щоправда в Україні ( не дивно. Для кого парк і створювався). Одним словом, захоплюватись природою Умані можна багато. Зеленішого, запашнішого, вишуканішого міста ще не доводилось бачити! Щодо Кам’янця – Подільського. Не дарма Леся Українка назвала його «квіткою на камені»! Одколи нога ступає кам’янецького вокзалу, то підхоплює відчуття того, що знаходишся десь у Східній частині Європи. При чому, столітті у 16 -17. Саме так! Епоха середньовіччя, вимощені камінням дороги, вузенькі охайні вулиці, стара фортеця… Настільки все насичене духом часу! Проте автомобільний рух, сучасні вивіски можуть дещо повернути у сьогодення. Помальовані різними написами стіни будівель та графіті засвідчать про наявність «сучасної» молоді. А деякі пам’ятки архітектури все ж викликають жаль з приводу того, що й досі не відреставровані Далі… Чернігів. Майже одноліток Києву. За кількістю церков може позмагатися зі столицею. Зелений, величний, затишний та привітний. Зустрів нас Катеринською церквою – своєю «візитною карткою», Червоною площею, познайомив з Антонієвими печерами й багатьма іншими пам’ятками архітектури та історії. Отже для того, щоб переконатися у вищезазначеному, раджу побачити ці три міста своїми очима. Один раз побачити краще, аніж сто разів почути! Гриценюк Катерина
прочитавши статтю, згадую і свій візит до Кам"янця)))))) було дУУУже класно, навіть не зважаючи на те, що йшов дощ)) Дійсно, таке враження, що ти знаходишся у якомусь середньовічному місті... Хочеться туди знову і знову повертатись))
